Персональный сайт

Інформаційні технології безпекометрії поліграфічного виробництва

ohirko — Mon, 28 Oct 2013 10:46:00 GMT

УДК 686.12.056

Інформаційні технології безпекометрії поліграфічного виробництва

Жидецький В. Ц., Огірко І. В.

Безпекометрія - це наука про моделювання безпеки:

наука, яка вивчає числові закономірності ефективного забезпечення безпеки у соціальних, біологічних та технічних системах, котрі реалізуються за допомогою відповідних відносин у сфері безпеки;
галузь науки, що здійснює свою мету на базі творчого статистичного осмислення та моделювання концептуального, теоретичного багатства управління, синергетики, біології, генетики, права, стратегії, соціології, антропології та багатьох інших наук. Безпекометрія є науковим напрямком моделювання безпеки;
суспільна міждисциплінарна наука, яка чисельно досліджує загальні та специфічні об'єктивні закономірності організації та функціонування систем безпеки різного класу і виробляє на підставі їх пізнання загальні теоретичні положення, які спрямовані на підвищення ефективності їх функціонування;
галузь знань, яка чисельно інтегрує прикладні аспекти соціальних, економічних, технічних та інших наук і орієнтована на дослідження сутності, змісту, методів, форм та засобів забезпечення безпеки об'єкта за умови впливу чинників внутрішнього та зовнішнього характеру.

Безпекометрія поліграфічного виробництва - це показники безпеки деяких аспектів в діяльності системи або підприємства, які піддаються кількісному вимірюванню. Для певного об'єкта (системи, продукту і т.ін.), для яких безпека є змістовним поняттям, є декілька ідентифікованих ознак, які в сукупності характеризують безпеку цього об'єкта. Крім того, безпекометрія (тобто поєднання безпеки і метрики) є кількісною мірою того наскільки об'єкт володіє цим атрибутом. Безпекометрія може бути вибудована з рівня фізичної міри. Це спосіб використання аналізу для виміру таких параметрів стану об'єкта за яких він характеризується як стан безпеки. Безпекометрія праці — умови праці на об'єктах виробництва, зокрема поліграфічної промисловості, , що виключають вплив небезпечних і шкідливих факторів на працюючих. Безпека праці підтримується шляхом виконанням комплексу заходів щодо запобігання травматизму, захворювань і аварій. ГОСТ 12.0.002-80.Безпека праці в Україні регулюється нормативними документами, які об'єднані в Систему Стандартів Безпеки Праці (ССБП). Їх класифікація розповсюджується на всі основні види праці. Екологічна безпекометрія поліграфічного виробництва — це такий стан навколишнього середовища, коли гарантується запобігання погіршення екологічної ситуації та здоров'я людини. Це сукупність дій, станів і процесів, що прямо або побічно не приводять до життєво важливих втрат (або погроз таких втрат), що наноситься природному середовищу, окремим людям і людству; комплекс станів, явищ і дій, що забезпечує екологічний баланс і в будь-яких її регіонах на рівні, до якого фізично, соціально-економічно, технологічно готове (може без серйозних втрат адаптуватися) людство. Екологічна безпека визначається по відношенню до народногосподарських об'єктів — і об'єктів промисловості, енергетики, хімії, зв'язку тощо.

Екологічна безпекометрія поліграфічного виробництва ґрунтується на:

усвідомленні того, що людство повністю залежне від навколишнього середовища;
визнанні обмеженості і конечності природно-ресурсного потенціалу і окремих її регіонів, необхідності його якісної та кількісної інвентаризації;
неможливості штучного розширення природно-ресурсного потенціалу понад природно-системні обмеження;
визначенні допустимого максимуму вилучення природних ресурсів і зміни екосистем як середовища життя;
необхідності вироблення превентивних екологічних заборон задовго до економічного вичерпання природних ресурсів;
нагальної і обов'язкової необхідності регулювання чисельності людей, їх тиску на природне середовище на локальному та глобальному рівнях;
прийнятності тільки екологосумісних технологій і техніки в усіх галузях господарювання;
переході до ресурсоекономних технологій і мініатюризації виробів, до безпечних для природи і людей господарських прийомів;
визнанні закону оптимальності, а в господарюванні — принципу розумної достатності у використанні способів отримання життєвих благ в просторових і часових конкретних рамках (обмеження по факторах екологічного, соціального і економічного ризику).

Екологічна безпека поліграфічного виробництва [1-7] складається з екологічного аудиту, моніторингу, прогнозу розвитку екологічної ситуації, екологічного менеджменту. Віброакустична безпекометрія поліграфічного виробництва – запобігання шкідливому впливу на працюючих вібрації і шуму машин та механізмів. Основні джерела вібрації і шумів на підприємствах: відбійні установки, транспортні машини, вентилятори загального і місцевого провітрювання, конвеєри, повітродувки та інші. Засоби індивідуального захисту (навушники, каски тощо) застосовують для глушіння шуму в смузі частот 2000-6000 Гц; вони мають звукопоглинаючу здатність до 40 дБ. Безпечні для людини нормативні рівні шуму і вібрації визначають санітарними нормами. Санітарне нормування шуму проводиться по гранично допустимих рівнях звукового тиску в октавних смугах 63,5-8000 Гц.

На думку вітчизняних та іноземних фахівців, які за програмою МОП проводили дослідження в Україні, велика кількість нещасних випадків зі смертельними наслідками пояснюється п'ятьма основними причинами: незадовільною підготовкою працівників і роботодавців з питань охорони праці; відсутністю належного контролю за станом безпеки на робочих місцях та виконанням встановлених норм; недостатнім забезпеченням працюючих засобами індивідуального захисту; повільним впровадженням засобів та приладів колективної безпеки на підприємствах; спрацьованістю (у деяких галузях до 80 % ) засобів виробництва. Із динаміки травматизму в Україні видно, що простежується позитивна тенденція до зниження виробничого травматизму, в тому числі (що дуже важливо) зі смертельними наслідками. Частково це пов'язано з падінням обсягів виробництва, а відтак - зменшенням несприятливих виробничих чинників, що впливають на працюючих осіб, та скороченням чисельності останніх, а також збільшенням частки приватних підприємств, де часто-густо випадки травматизму на підприємстві приховуються. Однак зниження абсолютного показника виробничого травматизму не означає, що проблем стало менше і немає підстав для серйозної стурбованості ситуацією з охорони праці. Це підтверджує й той факт, що при зменшенні коефіцієнта частоти травматизму К - кількості випадків травматизму на 1000 працюючих, коефіцієнт тяжкості травматизму Кг - кількість втрачених людино-днів на один випадок травматизму, повільно зростає. Витрати, пов'язані з нещасними випадками, становлять значну суму. Так кожен випадок виробничого травматизму в індустріальній державі (наприклад, європейській) обходиться приблизно в 500-1000 швейцарських франків на день. У яку суму точно обходиться нещасний випадок в Україні - поки що невідомо (немає статистичного обліку всіх витрат та методики їх визначення). Однак відомо, що за кілька останніх років в Україні витрати на відшкодування втрат потерпілим на виробництві та ліквідацію наслідків нещасних випадків приблизно у 20 разів перевищували витрати на заходи з охорони праці.За кордоном підприємці підрахували і давно дійшли висновку, що економічно вигідніше вкладати кошти в охорону праці, аніж прирікати себе на постійну ліквідацію наслідків нещасних випадків і аварій на виробництві. Збереження життя і здоров'я людини не тільки на виробництві, але й за його межами набуває особливого значення з огляду на соціально-економічні та демографічні аспекти сучасного розвитку нашої держави. Так, проаналізувавши статистичні дані стосовно нещасних випадків невиробничого характеру, що сталися в Україні протягом останніх п'яти років, можна зробити наступні висновки: в Україні щорічно одержують травми у невиробничій сфері близько 2 млн. осіб; з них майже 70 тис. гине, що приблизно в 40 разів перевищує кількість загиблих на виробництві. За основними уражаючи ми чинниками нещасні випадки невиробничого характеру розподіляються наступним чином (середня кількість загиблих за рік): самогубства і самоушкодження - 11-12 тис; транспорт - 10-11 тис; отруєння алкоголем - 9-10 тис; інші випадки отруєнь - 3-4 тис; насильницькі дії - 5-6 тис; утоплення - 4-5 тис; природні чинники - 3-4 тис; пожежі - 3-4 тис; випадкові падіння - 2-3 тис. Найбільше смертельних випадків на 1000 мешканців зареєстровано в Дніпропетровській, Донецькій, Запорізькій, Херсонській, Кіровоградській, Чернігівській, Луганській областях.Слід зазначити, що в Україні є високим не лише рівень виробничого та невиробничого травматизму, а й професійної захворюваності. Так за статистичними даними за кілька останніх років у нашій державі щорічно реєструється близько 2,5 тис. осіб, у яких виявлено професійні захворювання. За галузями промисловості профзахворювання розподіляються наступним чином: вугільна промисловість 60-62%; металургія 12-14%; машинобудування 8-9 %; сільське господарство 3-4 %; інші 10-15 %. Саме ці галузі й зумовлюють регіональний розподіл професійної захворюваності в Україні (за областями): Донецька 42-44 %; Дніпропетровська 17-18 %; Луганська 9-10 %; Львівська 8-9 %; Волинська 3-4 %. Серед професійних захворювань переважають захворювання пилової етіології (38-40%) та вібраційно-шумова патологія (29-31 %).

Поліграфічні підприємства залежно від характеру виробництва називаються друкарнями, типолітографіями, фабриками кольорового друку, офсетна фабрика й т.д.; підприємства, що поєднують кілька типографських процесів або видів друку, називаються поліграфічними комбінатами[1-11].За видом друкарської продукції, що випускається, підприємства можуть бути універсальними або спеціалізованими (газетні, газетно-журнальні, книжкові, картографічні й т. д.).Основні етапи технологічного процесу виготовлення друкованої продукції (додрукарська підготовка, друк, післядрукарська обробка). Виробництво друкованої продукції в більшості випадків складається з трьох або чотирьох роздільних, але взаємозалежних процесів:

обробка текстової й образотворчої інформації – оригіналів, що підлягають поліграфічному відтворенню. У результаті виконання цього процесу одержують негативи або діапозитиви на прозорій плівці, що містять інформацію друкарських форм;
виготовлення з негативів або діапозитивів комплекту друкарських форм, необхідних для розмноження інформації;
друкування тиражу – одержання з друкарських форм певної кількості ідентичних видрукуваних аркушів, зошитів і т.ін. (власне розмноження інформації);
виконання брошурувальних або брошурувально-палітурних робіт, оздоблювальних процесів.

На цій стадії продукція набуває зручний для використання інформації вид. Перші два процеси часто називають додрукарськими процесами, третій і четвертий можуть бути об’єднані і виконуватися як єдиний процес на спеціалізованому друкарському устаткуванні. В останні роки з розвитком обчислювальної техніки з’явилася можливість об’єднати в єдиний технологічний цикл усі чотири процеси. Сучасні цифрові друкарські машини і комплекси дозволяють в автоматичному режимі виконувати всі операції, починаючи з обробки оригіналу і закінчуючи готовою продукцією. До додрукарських процесів включають операції, спрямовані на обробку авторських або видавничих оригіналів з метою одержання в кінцевому результаті друкарської форми. Ці процеси є принципово однаковими як для великої, так і для малої поліграфії, але залежно від виду оригіналів, обраної схеми процесу обробки, вимог до якості результатів та ін. вони можуть бути більш чи менш розвиненими та ускладненими. Для сучасної поліграфії характерним є використання у додрукарських процесах комп’ютерних технологій, на цьому і побудована схема додрукарських процесів. Одним з основних етапів додрукарської підготовки видання є створення макета. Процес створення макета у свою чергу складається з взаємозалежних етапів:

макетування (начерк макета, вибір формату й орієнтації сторінки, задання полів, розробка модульної сітки, підбору елементів дизайну);
підготовка тексту (підбор основного тексту, заголовків, таблиць);
підготовка ілюстрацій (сканування графічних зображень, редагування розмірів, яскравості, контрастності, кольоровості, усунення муару й інших дефектів, вибір формату);
вибір шрифтів (гарнітури, кегля, накреслення);
верстка видання (визначення довжини рядка, ширини стовпчика, способів вирівнювання, формування переносів, завдання міжлітерних, міжслівних і міжрядкових інтервалів);
друк оригінал-макету (вибір принтера і параметрів друку, спуск шпальт, калібрування принтера).

Друкарські процеси розглянуто на прикладі підприємств, де властиве використання аркушевих друкарських машин, і подані схемою. У друкарнях, де брошурувально-палітурні процеси направлені на виготовлення брошури чи книжки головним чином у м’яких обкладинках або на обробку віддрукованих аркушів з метою оздоблення готової продукції, післядрукарські процеси частіше називають брошурувально-обробними та оздоблювальними процесами. Перед здійсненням тиражного друкування необхідно перевірити якість проведених перетворень інформації шляхом синтезу кольорової репродукції методом пробного друку. Основні норми та правила щодо безпеки праці та обмеження несприятливої дії шкідливих виробничих факторів (фізичних, хімічних, біологічних тощо), зниження ризику розвитку професійних і виробничо-зумовлених захворювань та захисту здоров’я працівників поліграфічних підприємств встановлюють державні нормативно-правові акти з охорони праці, зокрема НПАОП 22.1-1.02-07. "Правила охорони праці для підприємств та організацій поліграфічної промисловості" та ДСанПіН 3.3.1-176-2011 "Підприємства та організації поліграфічної промисловості". Технологія поліграфії містить три основні групи виробничих процесів: додрукарські (підготовчі),друкарські (власне сам процес друку), післядрукарські (оздоблювальні). Додрукарські процеси спрямовані на виготовлення оригінал-макету, друкарської форми. Завдання друкарських процесів — отримання тиражних відбитків, що відтворюють оригінал. Оздоблювальні процеси завершують виготовлення друкованої продукції. Додрукарські процеси включають усі процеси до стадії виготовлення друкарських форм. За допомогою комп'ютерів виготовляють оригінал-макет видання, якій потім переносять на друкарську форму. Текстова форма може бути отримана з типографського шрифтового методу ручного набору або ж за допомогою набірних машин (застарілий метод, зараз не використовується), комплектуючі літери й виготовляючи форму або її напівфабрикат (у вигляді, наприклад, фотокопії). Широке поширення одержали різні методи автоматизованого набору. Ручні способи виготовлення ілюстрованої друкарської форми в сучасній поліграфії використаються як методи станкової графіки або для створення оригіналів, згодом відтворених фотомеханічним або іншим шляхом. Серед ручних способів високого друку найбільшою популярністю користуються: гравюра на дереві, або ксилографія, ліногравюра; глибокого друку: різцева гравюра на металі, офорт, акватинта; плоского друку: літографія. Ілюстраційні форми виготовляють фотомеханічними методами (автотипія, фотоцинкографія, фотолітографія, фототипія і ін.), а також за допомогою електронних гравірувальних машин. Оригінал, що підлягає фотомеханічному репродукуванню, фотографують на репродукційному фотографічному апараті (напівтонові оригінали фотографують через растр). Негативне або позитивне зображення в копіювальних рамах копіюють на металеву пластину, на яку попередньо нанесений світлочутливий шар. Потім пластину піддають відповідній обробці й травленню в машинах для травлення. При відтворенні багатоколірних оригіналів виготовляють кольороподільні друкарські форми за допомогою коліроділильного фотографування або із застосуванням електронних коліроподілювачів — колірокоректорів. Розрізняють 3 види друкарських процесів:друкування з формуванням зображення в фарбовому резервуарі (гектографія, туркинотипія); друкування з формуванням зображення на проміжній поверхні — формі (так звані класичні способи друку); друкування з формуванням зображення на сприймаючій поверхні (способи з електростатичним й електромагнітним переносом фарбового шару). Класичні способи друку розрізняються залежно від методу поділу друкуючих і пробільних елементів. Формування фарбового шару може здійснюватися як у процесі переміщення фарби крізь форму (трафаретний друк, ротатор), так і шляхом нанесення фарби на поверхню форми. В останньому випадку застосовується просторова (високий і глибокий друк) або фізико-хімічна (плоский друк) поділ друкуючих і пробільних елементів. У друкарських процесах, що використаються в сучасній поліграфії фарбове зображення переносять із форми на сприймаючу поверхню безпосередньо або ж за допомогою однієї (офсетний друк) або двох (орловський друк) проміжних поверхонь. Друкування здійснюється на друкарських машинах, які розрізняються за способом друку, за схемою побудови друкарського пристрою, за кількістю переносів фарбового шару, за типовою подачею сприймаючих поверхонь. Перед друкуванням проводиться ряд підготовчих процесів: розміщення, або спуск смуг форми, її закріплення, приводка, приправка. Сукупність формних і друкованих процесів й устаткування, що застосовується для них, призначених для відтворення малотиражної документації (звичайно інформаційного або управлінсько-адміністраційного характеру) називається оперативною поліграфією. Характер оздоблювальних процесів залежить від виду друкованої продукції. Найскладніші брошурувальні процеси, застосовувані в процесі виготовлення книг і журналів. Поширення набуло ламінування обкладинок книг.

Інформаційні -комунікаційні технології безпекометрії поліграфічного виробництва — сукупність методів, виробничих процесів і програмно-технічних засобів, інтегрованих з метою збирання, опрацювання, зберігання, розповсюдження, показу і використання інформації в інтересах її користувачів[10-13].Технології, що забезпечують та підтримують інформаційні процеси, тобто процеси пошуку, збору, передачі, збереження, накопичення, тиражування інформації та процедури доступу до неї. Інформаційна технологія безпекометрії поліграфічного виробництва — цілеспрямована організована сукупність інформаційних процесів з використанням засобів обчислювальної техніки, що забезпечують високу швидкість обробки даних, швидкий пошук інформації, розосередження даних, доступ до джерел інформації незалежно від місця їх розташування. Інформаційна технологія безпекометрії поліграфічного виробництва — це сукупність методів, виробничих процесів та програмно-технічних засобів, об'єднаних у технологічний ланцюжок, що забезпечує виконання інформаційних процесів з метою підвищення їхньої надійності та оперативності і зниження трудомісткості ходу використання інформаційного ресурсу. Інформаційні технології безпекометрії поліграфічного виробництва — сукупність методів, виробничих і програмно-технологічних засобів, об'єднаних у технологічний ланцюжок, що забезпечує збирання, зберігання, обробку, висновок і поширення інформації. Інформаційні технології призначені для зниження трудомісткості процесів використання інформаційних ресурсів.

Література

Машталір Р. М. Розвиток поліграфії на Україні / Р. М. Машталір, Ж. М. Ковба, М. Д. Феллер. — Львів : ВО "Вища шк.". Вид-во при Львів. ун-ті, 1974. — 188 с.
Розум О. Ф. Таємниці друкарства — К.: Техніка, 1980. — 143 с. — (Полігр.: Минуле. Сучасне. Майбутнє).
Поліграфія та видавнича справа : рос.-укр. тлумачний слов. / уклад. : Б. В. Дурняк, О. В. Мельников, О. М. Василишин, О. Г. Дячок. — Львів : Афіша, 2002. — 456 с.
Дурняк Б. В. Видавнича справа та поліграфічна діяльність в Україні / Б. В. Дурняк, А. М. Штангрет, О. В. Мельников, Я. М. Угрин. — Львів : Укр. акад. друкарства, 2009. — 150 с.
Технологія набору та верстки : навч. посіб. / Д. В. Василишин, О. М. Василишин ; за ред. О. В. Мельникова. — Львів : Укр. акад. друкарства, 2011. — 272 с.
Чехман Я. І. Друкарське устаткування / Я. І. Чехман, В. Т. Сенкусь, В. П. Дідич, В. О. Босак. — Львів : Укр. акад. друкарства, 2005. — 468 с.
Кузьмінов Б. П. Охорона праці в поліграфічній промисловості. Проблеми гігієни праці та виробничої санітарії: навч. посіб. / Б. П. Кузьмінов, О. В. Мельников. — Львів : Укр. акад. друкарства, 2008. — 127 с.
Жидецький В. Ц. Основи охорони праці : підруч. / В. Ц. Жидецький. — 3-тє вид., перероб. і доп. — Львів : Укр. акад. друкарства, 2006. — 336 с

9.Інформаційна безпекометрія як складова національної безпеки/ І. В. Огірко, А. І. Міщенко //Безпека у XXI столітті: суть, зміст, тенденції і проблеми:зб. ст. — К. : Міжрегіон. акад. упр. персоналом, 2007. — С. 17-19.

10. Жидецький В. Ц, Джигирей В. С, Мельников О. В. Основи охорони праці. Підручник. — Вид. -те, доповнене. — Львів: Афіша, 2000, — 350 с.

11. Огірко І. В., Паславська І. М. Методи інвестометрії у прийнятті ефективних інвестиційних рішень. В зб.: формування ринкової економіки. Проблеми економічної кібернетики. Львів. ЛНУ ім. Ів. Франка. № 22, 2011. с.232-236.

12.Огірко І. В. , Синицький О. С. Математичне моделювання прийняття управлінських рішень в зб.: Реформування системи держвного управління. ЛР і ДУ НАДУ при Президентові України. Львів. 2011.ч.2 с. 398–400.

13.Серант А. Й., Огірко І. В. Соціальні комунікації і соціальні мережі як моделі розгалуженого розвитку зв'язків з громадськістю // Ефективність державного управління : зб. наук. пр. Львівського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України. — Вип. 31 — Львів : ЛРІДУ НАДУ, 2012. — 50-56 с.

”Високошвидкісні локальні мережі”.

vania — Wed, 18 Mar 2009 07:44:47 GMT

1. Мережа FDDI
Свою назву мережі FDDI одержали від Fiber distributed data interface (Оптоволоконный інтерфейс розподілених даних). З метою широкого впровадження високошвидкісних каналів передачі даних у 1985 р. Комітетом ХЗТ9.5 Американського інституту національних стандартів (ANSI) був розроблений стандарт на оптоволоконний інтерфейс розподілених даних. Хоча цей стандарт офіційно називається стандартом ANSI ХЗТ9.5, за ним закріпилася назва FDDI. Згодом стандарт FDDI був прийнятий як міжнародний стандарт ISO 9314.3 метою підвищення ефективності передачі цифрових, звукових і відео даних реального часу в 1986 р. Розробили стандарт FDDI II. Слід підкреслити, що основна увага при розробленні стандарту приділялася питанням підвищення продуктивності і надійності мережі. Перше завдання вирішувалося за рахунок використання високошвидкісних (100 Мбіт/с) оптоволоконних каналів передачі даних і удосконалених протоколів доступу до передавального середовища. Так, на відміну від Ethernet, тут застосовується детермінований метод доступу, який виключає можливість конфліктів. У свою чергу, мережі FDDI застосовується більш ефективний, порівняно із стандартом IEEE 802.5, метод передачі даних, званий раннім звільненням маркера — ETR (Early token Release). У мережі Token Ring маркер передається після підтвердження одержання даних, а в мережі FDDI станція, що передала дані, звільняє маркер, не чекаючи повернення свого кадру даних. Маркер надходить до наступної станції, дозволяючи їй передавати інформацію. Тобто у мережі FDDI одночасно може циркулювати декілька пакетів даних, переданих різними станціями. Висока надійність мережі забезпечується здатністю мережі до динамічної реконфігурації своєї структури за рахунок використання подвійного кільця передачі даних і спеціальних процедур керування конфігурацією. Конфігурація змінюється шляхом обходження або ізоляції несправної ділянки мережі. Для реалізації цих можливостей визначається два типи станцій (адаптерів):
• одинарна станція (Single station) — станція з одним портом вводу-виводу для підключення оп-товолоконного кабелю, за допомогою якого може бути утворене тільки одне кільце;
• подвійна станція (Dual station) — станція з двома портами вводу-виводу оптоволоконного ка-налу зв'язку, за допомогою яких утворюється два кільцевих тракти передачі сигналів.
Як правило, подвійні станції використовуються для утворення магістрального тракту передачі даних, а одинарні — для радіального підключення абонентських систем (комп'ютерів). У FDDI широко використовуються концентратори, які, як і станції, можуть бути з одним або з двома портами вводу-виводу для підключення до магістрального каналу. Подвійні концентратори використовуються на магістральній ділянці мережі, а одинарні концентратори підтримують деревоподібну структуру мережі. Підключення абонентських систем до концентраторів може здійснюватись як за допомогою оптоволоконних здійснюватись як за допомогою оптоволоконних каналів, так і за допомогою витих пар провідників. У першому випадку проміжною ланкою виступають одинарні станції. В другому випадку — спеціальний адаптер, подібний до адаптера мережі стандарту IEEE 802.5. Широкий набір пристроїв різних типів дозволяє підтримувати мережеві структури з різною топологією, від простої кільцевої до складної деревовидно-кільцевої. Як і більшість стандартів на локальні комп'ютерні мережі, FDDI визначає два нижніх рівні еталонної моделі OSI. На підрівні LLC FDDI використовує стандарт ІЕЕЕ-802.2, що забезпечує сумісність мережі цього типу з іншими локальними мережами. На підрівні МАС FDDI можна розглядати як подальший розвиток стандарту ІЕЕЕ-802.5 на шляху підвищення ефективності використання передавального середовища і розширення функціональних можливостей передачі інформації. При цьому факультативні можливості стандарту ІЕЕЕ-802.5 з організації багаторівневої пріоритетної схеми керування доступом і режим раннього звільнення маркера переведені до розряду обов'язкових. Стандартом визначено два режими передачі даних: синхронний і асинхронний. У синхронному режимі станція при кожному надходженні маркера може передавати дані упродовж певного часу, незалежно від часу появи маркера. Цей режим звичайно використовується для додатків, чутливих до часових затримок, наприклад у системах оперативного керування та ін. В асинхронному режимі тривалість передачі інформації пов'язана з приходом маркера і не може продовжуватися довше визначеного часу. Якщо до зазначеного моменту часу маркер не з'явився, передача асинхронних даних взагалі не провадиться. В асинхронному режимі додатково встановлюється декілька (до семи) рівнів пріоритету, для кожного з яких установлюється свій граничний час передачі інформації.
2. Мережа 100VG-AnyLAN.
Мережа lOOVG-AnyLAN є локальною комп'ютерною мережею деревоподібної топології. Як проміжні вузли мережі використовуються концентратори (повторювачі), а кінцевими вузлами (абонентськими системами) є робочі станції і сервери. Для підтримки багаторівневої структур концентратори мають порти:
- порти спадних зв'язків, які використовуються для підключення пристроїв нижчих рівнів; до цих портів можуть підключатися як кінцеві вузли, так і концентратори;
Підрівень модуля сполучення з середовищем у значній мірі залежний від характеру фізичного се-редовища і має іншу назву — PMD (Physical Medium Dependent).
Відповідно, на фізичному рівні визначаються:
• інтерфейс, незалежний від середовища (МИ), розташований між підрівнями РМІ і PMD;
• інтерфейс, залежний від середовища (MDI), який є фізичним інтерфейсом з передавальним середовищем.
На фізичному рівні технологія мережі lOOVG-AnyLAN підтримує стандарти, прийняті в мережах Ethernet 10Base-T і Token Ring, що забезпечує можливість експлуатації існуючих кабельних інфраструктур цих мереж. Як передавальне середовище використовуються:
• неекранований кабель категорій 3, 4 і 5 (чотири витих пари); кабель категорій 3, 4 і 5 (чотири витих пари);
• екранований кабель (дві виті пари);
• оптоволоконний кабель.
Канальний рівень складається з підрівнів LLC і МАС. Як уже зазначалося, керування логічним каналом визначається стандартом IEEE 802.2, що дозволяє на цьому рівні забезпечити сумісність мережі lOOVG-AnyLAN з іншими локальними мережами, зокрема з Ethernet і Token
Ring. Підрівень LLC визначає два класи керування передачею:
• Class І, що підтримує передачу даних у режимі без встановлення з'єднання і підтвердження прийому;
• Class II, який визначає режим передачі даних із встановленням з'єднання.
Підрівень МАС включає протокол пріоритетів запитів DPP і визначає функції з підготовки каналу передачі даних і формування кадру даних. Функції підрівня МАС в проміжних і кінцевих вузлах є різними. Зокрема, на кінцевому вузлі здійснюється:
• приєднання властивих підрівню полів до кадру перед пересиланням його на фізичний рівень;
• перевірка наявності помилок передачі в отриманих кадрах даних;
• ініціалізація керування для підрівня передачі фізичних сигналів;
• вилучення властивих підрівню полів після одержання кадру на фізичному рівні до пересилання його на мережевий рівень.
3. Мережа Fast Ethernet.
Мережа Fast Ethernet є подальшим розвитком мережі Ethernet за рахунок збільшення у 10 разів частоти швидкості передачі. При цьому основні аспекти побудови мережі Ethernet залишилися незмінними. Насамперед це стосується механізму (методу) доступу і формату кадру. Основні відмінності спостерігаються на фізичному рівні і пов'язані з використовуваним передавальним середовищем. Згідно із стандартом IEEE 802.3u, прийнятим 1995 року, для технології Fast Ethernet залежності від застосовуваного кабелю визначено такі три найменування: 100Base-TX і 100Base-T4 — для витої пари провідників і 100Base-FX — для оптоволоконного кабелю. У системі 100Base-TX використовуються дві пари проводів: одна для передачі, друга-для прийому даних. Специфікація стандарту на фізичне середовище передачі даних ANSI TP-PMD, на якому грунтується застосування витої пари в 100Base-TX, допускає використання неекранованої (UTP) і екранованої (STP) витих пар категорії 5. Найпоширенішим середовищем є неекранована вита пара. У цьому кабелі пари провідників мають бути завиті уздовж усього кабелю, за винятком його країв, де кабель підключається до роз'ємів. Довжина невитої ділянки не повинна перевищувати 1-1,5 см. Довжина сегментів мережі 100Base-TX на кабелі UTP категорії 5 з хвильовим опором 100 Ом не повинна перевищувати 100 м. Це обмеження зумовлене допустимим часом затримки поширення сигналу в передавальному середовищ і є досить жорстким. З метою зниження впливу перешкод використовується біполярна передача: по одному з проводів передається позитивний, по другому — негативний потенціал. На відміну від стандарту ANSI TP-PMD у 100Base-TX використовується така ж розпайка, як і в 10Base-T. Це дозволяє заміняти інтер-фейсні плати без перепаювання або заміни кабелю. Стандартом 100Base-TX передбачене використання екранованої витої пари з хви-льовим опором 150 Ом і стандартних дев'яти штиркових конвекторів D-типу. Специфікацією 100Base-T4 також визначена довжина кабелю: до 100 м. При цьому допускається використання кабелів UTP категорій 3, 4 і 5, проте рекомендується використання кабелю категорії 5. З чотирьох пар, що використовуються, дві призначені для односпрямо-ваної передачі, а дві інші — для двоспрямованої передачі. Пари позначаються таким чином:
• ТХ — для односпрямованої передачі даних; RX — для односпрямованого прийому;
• ВІ — інші дві пари для обміну даними в обох напрямках.
З метою зниження рівня перешкод при підключенні кабелю 100Base-T4 необхідно дотримуватися правила перехресного з'єднання пар провідників. Обидві специфікації обмежують діаметр мережі (максимальна відстань між будь-якими двома абонентами) величиною 200 м. Специфікація на оп-товолоконний інтерфейс 100Base-FX визначає довжину сегмента до 100 м, проте допустимий діаметр мережі дорівнює 412 м. За специфікацією 100Base-FX для кожного з'єднання необхідний двожильний багатомодовий оптоволоконний кабель, сигнал у якому передається одним волокном, а приймається другим. Ці волокна мають перехресне з'єднання і тому позначаються як RX і ТХ. Існує багато видів волоконно-оптичних кабелів, від простих двоволоконних до спеціальних багатоволоконних. Найчастіше в сегментах 100Base-FX використовується багатомодовий кабель MMF з оптоволокном товщиною 62,5 мікрона і зовнішньою ізоляцією завтовшки 125 мікрон і позначається як 62,5/125.
ст. гр. ТКМ
Дзядзін Іван